Конструктивна система реакторів

Розробка проектного завдання на будівництво Чорнобильської АЕС потужністю 2000 МВт була доручена Уральському відділенню інституту "Теплоелектропроект". Проектне завдання, затверджене Міненерго СРСР 29.09.67г., було розроблено в трьох варіантах: - із застосуванням реактора РВПК (реактор великої потужності канальний)-1000; - із застосуванням газографітового реактора РК-1000; - із застосуванням реактора ВВЕР-1000. Згідно проектного завдання техніко-економічні показники першого варіанту були найнижчими, але стан розробок і можливість поставок устаткування - найбільш сприятливими.

Застосування реакторів РВПК-1000 було визначене спільним рішенням Міненерго СРСР і Мінсредмашу СРСР від 19.06.69 р. і затверджене Радою Міністрів СРСР 14.12.70 р. Відповідно до наказу Міненерго СРСР від 30.03.70 р. подальше проектування Чорнобильської АЕС було доручене інституту "Гідропроект". Розробку проекту реакторного відділення першої черги ЧАЕС, включаючи робоче проектування, виконав інститут ВНІПІЕТ (Всесоюзний науково-дослідний проектний інститут електротехніки) Мінсредмашу СРСР як субпідрядник. Як базовий для Чорнобильської АЕС був прийнятий енергоблок з реактором РВПК-1000 електричною потужністю 1000 Мвт - гетерогенний канальний реактор на теплових нейтронах, в якому як сповільнювач використовується графіт, а як теплоносій - вода.

Чорнобильська АЕС була третьою станцією з реакторами типа РВПК-1000 після Ленінградської і Курської АЕС, пущених в 1973 і 1976 рр.

Принциповою особливістю конструкції канальних реакторів була відсутність спеціального міцного корпусу, властивого реакторам типа ВВЕР, що будуються в СРСР і широко вживаним в інших країнах. Серійне виготовлення унікальних високоміцних корпусів великих розмірів стримувалося в ті роки відсутністю необхідних виробничих потужностей. У цих умовах будівництво канальних реакторів дозволяло забезпечити швидкий розвиток атомної енергетики, оскільки для них не потрібні реакторні корпуси. Такі енергоустановки, крім того, давали можливість досягнення великої потужності одного блоку - 1000, а потім і 1500 МВт. Остання обставина є важливою, оскільки максимальна потужність реакторів типу ВВЕР визначалася, в першу чергу, саме розмірами корпусу. Підготовлені до реалізації на той період проекти реакторів ВВЕР були обмежені потужностями енергоблоків 440 Мвт, і лише у 1980 р. одинична потужність таких енергоблоків доведена до 1000 МВт. Крім того, на реакторах РВПК можна здійснювати перевантаження ядерного палива ('на ходу'), що дозволяє підвищити коефіцієнт використання його потужності.

Активна зона реактора РВПК-1000 є циліндровою графітною кладкою діаметром 11,8 м і заввишки 7 м, яку пронизує 1661 вертикальний канал діаметром 80 мм з цирконієвого сплаву. Усередині каналів розташовуються органи управління реактором і тепловиділяючі збірки (ТВЗ), що містять 18 стрижневих тепловиділяючих елементів (твелів) з двоокису урану в оболонці з цирконієвого сплаву. Поступаюча знизу в реактор вода проходить по каналах з ТВЗ і нагрівається до кипіння. Пара, що утворилася, після сепарації поступає безпосередньо на турбіну, а потім в конденсатор, після чого за допомогою насосів конденсат повертається в реактор. Така схема називається одноконтурною і є типовою для реакторів з киплячим теплоносієм. Особливістю канальних реакторів є те, що підведення води і відведення пароводяної суміші здійснюється для кожного каналу індивідуально. У реакторі РВПК-1000 ці канали згруповані в два незалежних один від одного контури, кожний з яких охоплює половину реактора.

 

Найближчі події

29 березня 2000 року прийнято постанову Кабінету Міністрів України за № 598 "Про дострокове припинення експлуатації енергоблока №3 та остаточне закриття Чорнобильської АЕС"
30 березня 1970 року Наказом Міненерго СРСР інституту "Гідропроект" було доручено проектування Чорнобильській АЕС

Розсилка новин