Впродовж декількох годин після руйнування 4-го енергоблока пожежникам і персоналу ЧАЕС вдалося ліквідувати численні вогнища займань, що запобігло загрозі поширення пожежі на інші енергоблоки. Відразу після аварії були зупинені спочатку 3-й енергоблок, що становить з 4-м енергоблоком другу чергу ЧАЕС, а потім 1-й і 2-й енергоблоки.
За розпорядженням Ради Міністрів СРСР була створена Урядова комісія з розслідування причин аварії. Основними її завданнями були визначення масштабів аварії, розробка і реалізація заходів по її локалізації і ліквідації наслідків, охороні здоров'я і наданню допомоги населенню, а також детальне вивчення причин аварії і розробка на основі проведеного аналізу оперативних і довгострокових заходів по недопущенню подібних аварій в майбутньому. Робота Урядової комісії проходила в екстремальних умовах, викликаних як складністю виниклих проблем, так і відсутністю досвіду дій в подібних ситуаціях.
На початковому етапі управління запроектною аварією (з 26.04.86 по 6.05.86 рр.) найважливішими завданнями були: припинення ланцюгової реакції, що самопідтримується, забезпечення охолодження опроміненого палива, зниження викидів радіоактивних продуктів у довкілля, запобігання подальшому розвитку аварії.
Із самого початку робилися спроби знизити температуру в шахті реактора за допомогою технологічних систем, що збереглися на АЕС, поданням води в простір активної зони. З метою створення бар'єрів на шляху викидів із зруйнованого енергоблока було прийнято рішення ізолювати його від довкілля. Скинуті з вертольотів матеріали накрили центральний зал шаром завтовшки від 1 м біля північної стіни до 15 м біля південної стіни. Вертолітними підрозділами армійської авіації з 27 квітня по 10 травня 1986 р. було скинуто на зруйнований блок близько 5 000 тонн різних матеріалів, у тому числі 40 тонн з'єднань бору (ефективного поглинача нейтронів), 600 тонн доломіту і 1800 тонн глини і піску. Майже 2400 тонн свинцю повинні були перейняти на себе тепло, що виділяється, перешкоджаючи тим самим переміщенню розплавленого палива під фундамент реактора.
Одночасно з цим проводилися заходи по видаленню води з бассейна-барбатера і охолодженню активної зони поданням в неї рідкого азоту. Вода з бассейна-барбатера була видалена 6 травня 1986 р. До цього часу експерти видали висновок про неможливість ланцюгової реакції, що самопідтримується, в зруйнованому реакторі, а викид радіоактивних речовин в атмосферу скоротився в декілька тисяч разів.
Одним з перших питань, що постали перед урядовою комісією, було визначення долі населення м. Прип'ять, розташованого на відстані 4 км від Чорнобильської АЕС. До полудня 26 квітня в місті був встановлений постійний контроль за радіаційною обстановкою. До вечора 26 квітня рівень радіації зріс і досяг в окремих місцях сотень мілірентген на годину, у зв'язку з чим урядова комісія прийняла рішення про підготовку до евакуації жителів Прип'яті. В ніч з 26 на 27 квітня з Києва і інших довколишніх міст прибули 1200 автобусів, 3 спеціальних залізничних потяги. Були визначені райони і населені пункти для розміщення евакуйованих, порядок їх прийому і розселення, сформовані спеціальні групи для вирішення виникаючих питань.
Евакуація почалася о 14 годині 27 квітня 1986 р. і була проведена приблизно за 3 години. Цього дня з міста було вивезено близько 45 тис. чоловік. У перші дні після аварії було також евакуйовано населення з ближньої (10-кілометрової) зони ЧАЕС. 2 травня прийнято рішення про евакуацію населення з 30-кілометрової зони Чорнобильської АЕС і ряду населених пунктів за її межами. Згодом, до кінця 1986 року, із 188 населених пунктів (включаючи м. Прип'ять) було відселено близько 116 тис. чоловік.
7 травня 1986 р. прийнята Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР з питань трудового і побутового облаштування населення, евакуйованого з небезпечних зон. У ньому були визначені конкретні заходи з розселення сімей працівників Чорнобильської АЕС в Києві і інших населених пунктах, будівництва житлових будинків і господарських будівель для переселенців з сільської місцевості, працевлаштування і умов оплати праці евакуйованих людей. Зокрема, в Києві на вказані цілі було передбачено виділити 7500 квартир, в Чернігові - 500.
