4 лютого 1970 року було прийнято рішення щодо будівництва Прип’яті – міста, де мав проживати персонал Чорнобильської АЕС, що вже будувалася на той час.
Міста – вони майже як люди. Інколи у них є точна дата народження. Правда, дата смерті у них буває рідко. Деякі з них, як у відомій Грінівській формулі, живуть довго та щасливо, іншим судилося народитися, отримати паспорт – та померти. Такою є Прип’ять. 4 лютого 2015 року їй мало б виповнитися 45 років. Але - не сталось.
Прип’ять розташована на березі однойменної річки, у 3 км від Чорнобильської АЕС. Від кордону з Білоруссю від Прип’яті не більш як два десятки кілометрів, до Києва — 94 км.
Статус міста Прип’ять отримала у 1979 році на підставі постанови Верховної Ради Української РСР № 1264/686. Спочатку Генеральний план міста передбачав, що в Прип’яті будуть проживати до 80 тисяч чоловік, однак вже на початку 80-х років минулого сторіччя на порядок денний постало питання про збільшення проектної чисельності до 120 тисяч чоловік. Головним чином це мав бути персонал Чорнобильської АЕС: планувалося, що станція має стати найбільшим енергетичним вузлом на півдні СРСР. (До 1986-го року було побудовані та введені до експлуатації 4 блока 1-ї и 2-ї черги станції, готувалися до пуску 5-й та 6-й блоки, що складали 3-ю чергу, на лівому березі р. Прип’ять вже велася розмітка під 7-й та 8-й блоки 4-ї черги, і це не було межею запланованого).
Прип’ять стала дев’ятим у Радянському Союзі атомоградом.
Місто було красивим – просторі проспекти, чудові – за радянськими мірками - багатоповерхові дома з сучасним плануванням квартир, що були організовані у правильні квартали, причому, кожен з власною інфраструктурою.
Місто було функціональним: басейн, будинок культури «Енергетик», численні магазини, ресторан, декілька кафе, готель «Полісся», спортивні споруди – все це було до послуг городян.
Місто було молодим – середній вік його мешканців, згідно даних останнього доаварійного перепису населення (1985 рік) – складав 29,2 роки. Працівники станції, їх родини, персонал підприємств, що забезпечували життєдіяльність міста, деякою мірою – мешканці навколишніх поліських сіл та міста Чорнобиль, до життя яких вторглося ВЕЛИКЕ ІНДУСТРІАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО, - таким був склад мешканців міста напередодні аварії 1986 року.
Чисельність населення складала 47 тисяч 500 чоловік, більш ніж 25 національностей. Щорічний приріст населення складав на той момент понад 1500 чоловік, серед яких близько 800 були новонароджені, та приблизно 500—600 чоловік — ті, що прибули на постійне місто проживання з різних регіонів Радянського Союзу.
Місто знаходилося на зручній транспортній розв’язці: розташована поруч залізнична станція Янів на ділянці Чернігів — Овруч, пристань річного судноплавства на річці Прип’ять, автомобільні дороги перетворили його на зручний вузол транспортних магістралей Полісся.
Інакше кажучи, Прип’ять мала всі шанси розвинутися до крупного промислово-енергетичного центру. Але історія, як відомо, не визнає умовного способу.
Населення Прип’яті було евакуйоване 27 квітня 1986 року, за 38 годин після Чорнобильської аварії. Для проживання обслуговуючого персоналу ЧАЕС було збудовано нове місто-супутник Славутич в 50 км від АЕС. Зараз Прип’ять перебуває в адміністративному управленні Зони відчуження. Управління це суто умовне – в місті ніхто не проживає.
…Її будинки і сьогодні чудово видно із залізничного моста через однойменну ріку, від якої, власне, Прип’ять і отримала свою назву. Здалеку вони здаються цілими та живими. Зблизька місто вражає картинами запустіння. Природа поступово відвойовує у людини колись захоплений нею простір.
