У цьому переконаний новий директор станції Сергій Тараканов. Він наголошує: навіть якби на підприємстві не було укладено Колективного договору, зарплати все одно треба було б підвищувати, аби утримати персонал. Однак наявний бюджет не дає для цього можливості. Понад те, за такого фінансування, як зараз, ЧАЕС уже за кілька років може повністю зупинити свою роботу. А це не той об'єкт, на який можна просто повісити замок. Про причини нинішньої ситуації, можливі способи її вирішення та взаємодію з профспілкою – наша розмова.
– Напередодні 40-х роковин аварії на ЧАЕС станція перебуває у фокусі уваги. Які меседжі ви вважаєте потрібно насамперед винести на широке обговорення?
– Необхідно нагадати, які цілі щодо дотримання ядерної безпеки стоять перед підприємством. Треба роз'яснювати, що ЧАЕС – це не лише зруйнований 4-й енергоблок і конфайнмент над ним. Це також достроково зупинені три інші блоки. Значну частину робіт на них уже виконано: 21 тисячу паливних збірок переміщено до сховища відпрацьованого ядерного палива № 1 – найбільшого у світі такого типу.
Нині йде переміщення паливних збірок зі СВЯП-1 до нового, більш безпечного сховища сухого типу СВЯП-2. Функціонують заводи з переробки рідких і твердих радіоактивних відходів. Експлуатується електрична підстанція, яка відіграє ключову роль у енергоживленні об'єктів ЧАЕС та Зони відчуження.
– У середовищі атомників є розуміння, наскільки складним і життєво необхідним комплексом для інших станцій є ЧАЕС?
– Я в цьому не впевнений. Суджу з власного досвіду: хоча я пропрацював у Дирекції НАЕК «Енергоатом» 15 років, про існування низки об'єктів навіть не знав!
– Багато хто сприймає скорочення персоналу на ЧАЕС як нормальне явище: роботу станції зупинено, отже, кількість працівників логічно має зменшитися до нуля. Але це зовсім не так?
– АЕС – це ядерна установка, ліцензована державним регулятором, і на ній потрібно підтримувати достатню кількість кваліфікованого персоналу. З огляду на неконкурентні зарплати й ускладнення в роботі, спричинені війною, утримувати фахівців стає дедалі важче.
– Але розпочався відплив професіоналів не сьогодні, і навіть не вчора?
– Із 2000-го року, коли було зупинено останній блок ЧАЕС. Його робота ще давала можливість підтримувати пристойний рівень зарплат. Надалі, якщо використовувати еволюційну термінологію, розпочався негативний відбір: усі, хто мав вищу кваліфікацію і більші амбіції, шукали іншу роботу, бо усвідомлювали, що в бюджетній організації гідної матеріальної винагороди не буде ніколи.
– Причину цього ви вбачаєте у двох важливих рішеннях, несправедливих до ЧАЕС. Перше з них – це закон щодо виведення ЧАЕС з експлуатації та гарантій для зупиненої станції, ухвалений у 1999 році.
– Я оцінюю його як декларативний, оскільки в ньому не визначено джерел фінансування процесу закриття. Тоді ЧАЕС входила до складу НАЕК «Енергоатом», і закон, по суті, регулював взаємини всередині компанії. Поки ЧАЕС була її частиною, прибутки інших станцій покривали чорнобильські потреби. Але у 2001 році ЧАЕС було виведено зі структури НАЕК. На моє переконання, станції позбулись як збиткового активу напередодні планованої приватизації енергетичної компанії. Потім був закон про створення бюджетного Фонду накопичення фінансового резерву на зняття з експлуатації атомних реакторів, ухвалений 2004 року. В ньому окремо прописано, що кошти, спрямовані до фонду працюючими станціями, не можуть використовуватися для потреб Чорнобильського майданчика.
– Чи можуть у цій ситуації допомогти західні партнери?
– Імовірно, надія була саме на них. Однак міжнародні донори вже профінансували для України більшу частину інфраструктури, необхідної для виведення ЧАЕС з експлуатації: це новий безпечний конфайнмент (нині пошкоджений державою-агресором), СВЯП-2, заводи з переробки відходів. Партнери не фінансують зарплати, експлуатаційні витрати тощо. Вони цього ніколи не обіцяли і не планують давати кошти «на життя» й надалі. Єдиним джерелом коштів для ЧАЕС залишається «120-та» бюджетна програма.
– І грошей у ній не вистачає для виконання положень Колективного договору?
– Якщо розглядати лише фонд оплати праці – а це, як і минулого року, 900 млн грн, – цієї суми бракує не тільки для того, щоб забезпечити тарифні ставки на рівні інших станцій (для цього потрібно ще 700 млн грн), а й для виконання вимоги Колективного договору щодо індексації ставок відповідно до мінімального прожиткового мінімуму. З 1 січня цей мінімум зріс на 10%. Я, як і був зобов'язаний, проіндексував зарплати на відповідний відсоток. Але в бюджетній програмі ці 10% не з'являться! Єдиний варіант, запропонований Мінфіном, – оптимізація видатків підприємства, тобто скорочення персоналу на 10%. Індексація – тільки одна з численних статей витрат. Минуло лише чотири місяці 2026 року, а ми вже маємо в бюджеті величезний дефіцит.
– У цій непростій ситуації якою ви бачите модель співпраці з профспілкою?
– Вважаю, що там, де це можливо, ми повинні діяти разом. Я беру участь у засіданнях профкому, вважаю, що нам вдається підтримувати діалог. Коли профспілка ініціювала трудовий спір через скасування відпусток за роботу в шкідливих умовах, я відкликав наказ, який збурив колектив. Профспілка все одно виграла б цей спір. Водночас звинувачувати попередників у тому, що вони ухвалили суперечливе рішення, я не можу – це було не від доброго життя. Ситуацій, коли адміністрація свідомо не підвищує виплати, щоб розіпхати гроші по своїх кишенях, немає.
– Як ви прокоментуєте судовий позов одного з працівників станції, який виграв справу, вимагаючи зарплати на рівні інших АЕС?
– Так, такий випадок є. Якщо подібні позови будуть масовими, ДСП ЧАЕС стане банкрутом. Можливо, саме тоді Мінфін, Кабмін і Верховна Рада зглянуться на нас і нададуть додаткове фінансування… Але це не точно. З одного боку, ідеальним варіантом було б провести конференцію трудового колективу і скасувати положення договору про аналогічний іншим станціям рівень середньої зарплати, адже воно все одно ніколи не виконувалося. З іншого боку, працівники не повинні погоджуватися на погіршення умов – я і сам би за це не голосував. Те раціональне, що можна зробити, – донести до колективу інформацію про реальний стан справ, про наявні у підприємства кошти і перспективи його функціонування. Вважаю, що згадуваний пункт колдоговору було б доцільно призупинити до закінчення військового стану. Ми всі є заручниками того, що працюємо в бюджетній організації. Бюджет – це завжди синонім безгрошів'я. Зізнаюсь, я прийшов на посаду гендиректора ЧАЕС із зарплатою, у кілька разів меншою, ніж на попередньому місці роботи. Згідно з постановою щодо оплати праці керівників стратегічних підприємств, я міг би претендувати на значно більші виплати, але з огляду на хронічний дефіцит коштів вважаю це неприйнятним. Тому моя зарплата співмірна з тарифною сіткою, що діє на ЧАЕС.
– Які ви бачите виходи із глухого кута, в який станцію загнало бюджетне фінансування?
– Перший варіант – приєднання до НАЕК «Енергоатом». Я не бачу для цього законодавчих перешкод і не думаю, з огляду на прибутки компанії, що ми стали б надмірним тягарем. Потреби ЧАЕС становлять приблизно 1% від доходів акціонерного товариства. Це був би найкоротший шлях для порятунку станції. Другий варіант – внесення змін до законодавства і надання дозволу використовувати кошти з Фонду накопичення фінансового резерву на потреби ЧАЕС.
– Наскільки реалістичними є такі плани?
– Припускаю, настільки ж, як виграти мільйон доларів… Але, як у анекдоті, я принаймні купив лотерейний білет! Я намагаюся доносити потребу в реформах на всіх рівнях, на всіх майданчиках. Інакше, за моїм прогнозом, за три роки підприємство буде змушене повністю зупинити роботу.
– Вочевидь проблем у очільника ЧАЕС – куди більше, ніж бонусів. Що спонукало вас усе ж таки прийняти посаду?
– Я усе своє життя присвятив енергетиці. Був дотичний до проєктів, які стали доленосними для атомної галузі, саме завдяки їм ми сьогодні зберігаємо енергетичну стійкість. Посаду директора станції розцінюю як дуже престижну, таку, що гідно продовжує розпочатий шлях. Так, мені не хотілося втрачати в зарплаті; не надто хотілося ставати Публічною особою (це статус, який передбачає для мене і моєї дружини пожиттєвий посилений моніторинг статків). Але так склалося, що на попередніх місцях роботи – на ПАЕС, в «Енергоатомі», в компанії Holtec International, яка будувала ЦСВЯП та СВЯП-2, і навіть «з іншого боку барикад», у сонячній енергетиці – мені вдалося набути навичок, необхідних для відповідальної посади гендиректора ЧАЕС. Обійняти її – це мій спосіб послужити країні, під час війни дбаючи про дотримання ядерної безпеки.
Спецвипуск газети «Атомник України» №8 (1210) від 16 квітня 2026 року