Фаза 1 (1998 – 2000 рр.) – це фаза збору інформації, проведення досліджень, підготовки концептуальних проектів, прийняття на їх основі програмних рішень. Виконання цих завдань було необхідним для розгортання робіт з проектування та будівництва у Фазі 2.

Основні досягнення Фази 1.

• Створення Групи управління проектом

Призначення західних та українських спеціалістів, створення та обладнання офісу.

• Розробка програми ядерної гарантії, страхування проекту, звільнення від оподаткування.

• Розробка засобів проектного планування, контролю, звітності. Головні засоби контролю – інтегрований базовий графік, план закупівель. Інформацію про план закупівель для SIP можна отримати на офіційному сайті ЄБРР за адресою http://www.ebrd.com/

• Оцінка пропозицій, укладання контрактів та управління пакетами першочергових проектів. Першочергові проекти (ПП) охоплюють планування, розробку та проектні роботи у відповідності до головних завдань SIP. Метою ПП було забезпечення своєчасного просування до реалізації SIP. Першочергові проекти були об'єднані в 4 групи ( А, В, С, D) за подібністю технічних завдань і включали 17 із 22 завдань SIP. Таке групування забезпечило керовану кількість пакетів для проведення торгів, укладання контрактів та подальшого управління ними.

Обсяги Пакетів першочергових проектів:

ПП А – цивільне будівництво (геотехнічні дослідження, проектування системи моніторингу будівельних конструкцій, інфраструктури для стабілізаційних заходів, визначення обсягу робіт зі стабілізації, рішення по стратегії нового безпечного конфайнменту).
ПП В – експлуатація та моніторинг (промислова та пожежна безпека, інтегрована система контролю та база даних, сейсмічний моніторинг, програма радіологічного захисту).
ПП С – аварійні системи (розробка аварійних планів, аварійних систем, пов'язаних з безпекою, контроль пилу, води).
ПП D – стратегія вилучення ПВМ (характеризація паливовмісних матеріалів, рішення по прототипу вилучення ПВМ, стратегія вилучення та поводження з РАВ).

В роботах по виконанню завдань першочергових проектів було задіяно біля 30 компаній з різних країн, серед яких Morrison Knudsen Ltd (США), BNFL Engineering Ltd (Великобританія), NUKEM (Німеччина), SGN (Франція), JGC Corporation (Японія), РНЦ "Курчатовський інститут" (Росія), а також українські науково-дослідні інститути - НДІ будівельних конструкцій, Київський науково-дослідний проектний інститут "Енергопроект", міжгалузевий науково-технічний центр "Укриття" НАНУ та багато інших.
З усіх перерахованих завдань були розроблені та затверджені звітні документи, на їх основі були прийняті ключові програмні рішення.

• виконання двох невідкладних стабілізаційних заходів

Ремонт підмурку та кріплень вентиляційної труби 3 та 4 блоків ЧАЕС – 1998 р.
Загальна вартість проекту склала US $­­­­ 2 249 966. Фінансування проекту здійснювалося за рахунок трьохстороннього внеску: внесок США та Канади склав S $­­­­ 1 800 000, України – US $­­­­ 449 966. Виконавцем робіт виступив КСМП «Укренергобуд».
Цей ремонт став першим міжнародним проектом, що забезпечив безпосереднє поліпшення фізичних характеристик і підвищення безпеки об'єкта «Укриття». Вибух 4-го блоку ЧАЕС в 1986 році серйозно пошкодив систему кріплень вентиляційної труби та її підмурку. Інспекції та аналіз, проведені у 1996 році, дозволили зробити висновок про те, що конструкція знаходиться в аварійному стані і вірогідність її обвалення досить висока. Унаслідок обвалення труби не виключалася можливість подальшого отримання смертельних доз опромінювання декількома тисячами чоловік, що працюють на ЧАЕС і прилеглих територіях.
Україна забезпечила персонал для виконання робіт, радіаційний захист, проведення дозиметричного контролю робочих на будівельному майданчику, надала необхідну інформацію. Керівництво роботами здійснювалося персоналом об'єкта "Укриття", на який була покладена вся відповідальність і повноваження з виконання робіт. Експертами США і Канади надавалася технічна допомога та консультації, здійснювався загальний нагляд за виконанням проекту, оцінювався хід виконання робіт, відповідність реалізації проекту поставленій меті. Разом з українською стороною контролювалося забезпечення якості та безпеки.
Ремонт дозволив відновити трубу до її повної проектної міцності. При цьому були усунені значні небезпеки, які труба представляла для працюючого 3-го блоку, об'єкта «Укриття» і всіх працюючих в зоні відчуження ЧАЕС.
Середнє значення дози зовнішнього опромінення персоналу, що був зайнятий у виконанні робіт, склало менше, ніж 1 сЗв. Перевищення контрольного рівня індивідуальних доз опромінення – 4 сЗв – не зафіксовано.

Підсилення опор балок Б1 та  Б2 – 1999 р.
Загальна вартість проекту склала US $­­­­ 2 844 079. Виконавець робіт -  КСМП «Укренергобуд». Фінансування проекту здійснювалось за рахунок коштів Чорнобильського Фонду "Укриття".
Балки Б1 і Б2 є одними з базових елементів покриття над центральним залом і деаераторною етажеркою об'єкта «Укриття». Опорами для балок послужили вентиляційні шахти і стіна за вісю 50, що отримали у результаті аварії значні пошкодження. У свою чергу, на блоки балок Б2 спирається трубний накат над центральним залом, на балки Б1 – щити покриття. Балки розраховані на вертикальне навантаження від власної ваги, ваги радіаційно-захисного бетонного шару і снігове навантаження.
Монтаж балок здійснювався в екстремальних умовах підвищеної радіаційної небезпеки за відсутності достовірних даних про ступінь руйнування конструкцій, на які вони спираються. В результаті подальших обстежень, розрахунків і експертних оцінок, роботи з посилення опор балок Б1 і Б2 були включені в число першочергових стабілізаційних заходів, що потребують негайного виконання, оскільки їх відмова могла призвести до обвалення значної частини покриття загальною площею близько 3,5 тис. м².
Особливістю даного проекту стало проведення робіт усередині об'єкту «Укриття» на високих відмітках в екстремальних умовах, пов'язаних з великими перепадами температур та високими радіаційними полями. Всі операції з установки біологічного захисту, навісного устаткування, виготовлення опалубки для бетонування і проведення зварювальних робіт заздалегідь відпрацьовувалися на спеціально створеному макеті-тренажері у м.Чорнобилі. Середнє значення зовнішнього опромінювання персоналу, зайнятого на роботах по дозиметричних нарядах, склало 1,31 сЗв. Перевищення контрольного рівня індивідуальних доз опромінювання – 2 сЗв – не зафіксовано.

В рамках першої фази проекту було виконано ряд робіт, що сприяли підвищенню безпеки об'єкта "Укриття" та покращенню інфраструктури:
- було змонтовано прототип системи нейтронного моніторингу «Пілот»;
- виконано роботи по герметизації покрівлі "Укриття". 5 етапів цього завдання знизили потрапляння води всередину ОУ через нещільності покрівлі;
- прокладено автодороги для перевезення радіоактивних відходів (РАВ) та будівельних конструкцій;
- розпочато дослідну експлуатацію бази даних паливовмісних матеріалів об’єкта «Укриття»;
- виконано зняття та захоронення верхнього шару ґрунту, огорожа, електропостачання, будівництво блоку холодних складів на майданчику малої будівельної бази, призначеної для виконання стабілізаційних заходів;
- реконструйовано внутрішні мережі електроживлення блоку 4, виконано вогнезахисне покриття кабельних ліній;
- розпочато підготовку майданчика для будівництва санпропускника на 1430 місць та інші роботи.

Таким чином, за період реалізації 1 фази було досягнуто значного прогресу за всіма основними напрямками, що визначались стратегією плану SIP та графіком виконання робіт.

Головна мета SIP – перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему з точки зору захисту персоналу, радіологічної безпеки та безпеки оточуючого середовища.

SIP організований на основі п’яти цілей, яких необхідно досягнути у ході його планомірної реалізації, та включає 22 задачі, згруповані у відповідності з цими цілями.

ГОЛОВНІ ЗАДАЧІ ПРОЕКТУ SIP

МЕТА 1. Зменшення вірогідності обвалення (структурна стабілізація)
Задача 1. Інтеграція та мобілізація проекту по стабілізації та захисту.
Задача 2. Стабілізація та захист Західної ділянки.
Задача 3. Стабілізація та захист балки “Мамонт” та Південної ділянки.
Задача 4. Стабілізація та захист Східної та Північної ділянки.
Задача 5. Стабілізація даху, опор та покриття.
Задача 6. Структурні дослідження та моніторинг.
Задача 7. Геотехнічні дослідження.
Задача 8. Оцінка сейсмічності та моніторинг.

МЕТА 2. Зменшення наслідків обвалення
Задача 9.Аварійна готовність.
Задача 10. Поводження з пилом.
Задача 11. Аварійна система пило пригнічування.

МЕТА 3. Підвищення ядерної безпеки
Задача 12. Критичність та ядерна безпека.
Задача 13. Поводження з водою, що міститься в об’єкті.
Задача 14. Характеризація паливовмісних матеріалів (ПВМ).

МЕТА 4. Підвищення безпеки персоналу та безпеки навколишнього середовища
Задача 15. Програма радіологічного захисту.
Задача 16. Технічна безпека, протипожежний і фізичний захист.
Задача 17. Інтегрована система моніторингу.
Задача 18. Інтегрована база даних (управління конфігурацією)

МЕТА 5. Стратегія та вивчення для перетворення ОУ на екологічно безпечну систему
Задача 19. Стратегія видалення ПВМ та поводження з РАВ.
Задача 20. Розробка технології видалення ПВМ.
Задача 21. Стратегія безпечного конфайнмента.
Задача 22. Створення конфайнмента для демонтажу та видалення ПВМ.

Реалізація усіх задач проекту взаємопов'язана. Хід робіт за одними задачами визначає хід робіт за іншими. З метою отримання необхідної інформації для продовження робіт та для визначення статусу проекту існує три типи основних етапів для SIP:
програмні – прийняття важливих рішень, які будуть впливати на продовження робіт або початок нових. Визначено 10 основних програмних рішень, серед яких є три ключових для успішного завершення проекту SIP: П1 – рішення щодо стабілізації, П8 – рішення щодо стратегії вилучення ПВМ, П10 – рішення щодо стратегії нового конфайнмента.
регулюючі – отримання дозволів українських регулюючих органів. Визначено 18 основних регулюючих етапів.
основні етапи завершення задач – етапи, що вказують на повне завершення роботи чи задачі або на завершення ключової діяльності в рамках задачі. Визначено 28 таких етапів.

ФАЗИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЕКТУ

Фаза 1: 1998 р. – середина 2000 р. – стадія першочергових проектів (розробка стратегій, програм, концептуальне проектування), підготовчі роботи для фази 2, в тому числі – виконання 2-х із 5-ти невідкладних стабілізаційних заходів.
Перехідний період: середина 2000 р. – початок 2001 р. – підведення підсумків досліджень першочергових проектів та прийняття рішень з основних програмних етапів
Фаза 2: початок 2001 р. – 2007 р. – проектування та закупівля обладнання, будівництво і введення до експлуатації об’єктів та систем. Ця фаза характеризується переходом проекту до стадії реального втілення результатів першої фази. Це, насамперед, роботи, пов’язані зі стабілізацією будівельних конструкцій, монтажем та введенням до експлуатації систем моніторингу та інтегрованої бази даних, розробка та випробування технології вилучення ПВМ, реалізація технічних рішень поводження з водою та пилом, зведення нового безпечного конфайнмента (НБК) і демонтаж під його оболонкою нестабільних будівельних конструкцій. Розв’язання вказаних завдань підтримується програмою радіологічного захисту, забезпеченням технічної та пожежної безпеки, контролем доступу.

Організаційна структура проекту.
У відповідності з Меморандумом про взаєморозуміння між країнами Великої сімки, Комісією Європейського Співтовариства та Урядом України про закриття Чорнобильської атомної електростанції був заснований спеціальний фонд – Чорнобильський Фонд "Укриття", призначений для надання допомоги Україні в перетворенні існуючого "саркофагу" на безпечну та екологічно стабільну систему шляхом реалізації Плану Здійснення Заходів на об'єкті "Укриття" (SIP). Велика сімка звернулася до урядів зацікавлених країн та інших донорів із закликом приєднатися до ініціативи для повної реалізації плану.
Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) став розпорядником грантових коштів, які надаються вкладниками та донорами Чорнобильського Фонду "Укриття". Україна та ЄБРР підписали Рамкову угоду відносно діяльності ЧФУ в Україні, ратифіковану Верховною Радою України 4 лютого 1998 року. З урахуванням Гранта, призначеного для фінансування регулюючих органів, загальна вартість робіт за проектом складає 768 млн. доларів США. 28 країн-донорів та Європейська Комісія акумулюють ці кошти в ЧФУ.

Україна взяла зобов’язання внести до Фонду 50 млн. доларів США у вигляді майна, робіт та іншим чином. Діяльність Фонду відбувається під керівництвом Банку від імені та під наглядом Асамблеї.

Асамблея:
• уповноважує видачу грантів, що фінансуються з ресурсів Фонду;
• визначає принципові напрямки діяльності, що фінансуються або підлягають фінансуванню за рахунок ресурсів Фонду, здійснює загальний нагляд за їх реалізацією Банком;
• відстежує сплату обіцяних Внесків до Фонду та надання Українських ресурсів, що доповнюють надання грантів для SIP у зв'язку із виконанням проекту та витратами;
• розглядає ефективність діяльності, що фінансується за рахунок ресурсів Фонду;
• затверджує щорічний бюджет та фінансові звіти Фонду; проводить чергові щорічні засідання, на яких подаються для затвердження фінансові звіти за попередній фінансовий рік Фонду. Асамблея може також проводити засідання у будь-який час, коли вважатиме за необхідне або доцільне.

Кожен Вкладник Фонду має право бути представленим в Асамблеї повноважним представником без будь-якого винагородження від Фонду.

Основна відповідальність за фінансовий і програмний менеджмент з реалізації проекту покладена на Європейський Банк Реконструкції та Розвитку.

Контроль та організація управління експлуатаційною безпекою належить виключно Чорнобильській АЕС. Чорнобильській АЕС за підтримки Консультанта належить також проектний менеджмент в частині втілення ключових програм і технічних проектів.

Група управління проектом SIP (ГУП), яка створена з персоналу ДСП ЧАЕС та персоналу Консультанта (консорціум компаній Bechtel (США), Battelle (США), EDF (Франція)), здійснює управління графіком, обсягами робіт, бюджетом проекту, управління змінами безпосередньо в проекті, управління будівельними роботами та адміністративне управління контрактами.

Створення проекта SIP стало кульмінацією зусиль, що докладалися протягом останніх років Україною та міжнародним співтовариством з метою розробки економічно та екологічно прийнятного підходу до рішення проблем “Укриття блока №4 ЧАЕС”.

1992 рік. Оголошено міжнародний конкурс проектів та технічних рішень з перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему, що стало першим кроком до міжнародного співробітництва. За підсумками цього конкурсу рішенням журі від 17 червня прийнято Концепцію поетапного перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему. В основу Концепції було покладено сім етапів:
1. Дослідження стану об’єкта “Укриття” та моніторинг оточуючого середовища.
2. Інформування громадськості про стан об’єкта “Укриття” та його проммайданчика.
3. Стабілізація стану об’єкта “Укриття”.
4. Будівництво нової захисної споруди навколо об’єкта “Укриття” (“Укриття-2”).
5. Спорудження приповерхневих сховищ радіоактивних відходів (РАВ).
6. Створення технологічної ділянки сортування та переробки РАВ.
7. Вилучення, кондиціювання та складування у сховищах радіоактивних матеріалів, що знаходяться в “Укритті-2”.

1994 рік. Комісія Європейського Співтовариства оголосила тендер на розробку техніко-економічного обґрунтування перших етапів концепції перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему – стабілізацію стану існуючого “Укриття” та спорудження “Укриття-2”. Переможцем тендера став консорціум “Alliance” на чолі з французькою компанією “Campenon Bernard SGE”.

1995 рік. Розробку техніко–економічного обґрунтування по перетворенню об’єкта завершено і консорціум “Alliance” надав звіт, який не втратив актуальності і до сьогодні. Його основні висновки:

1. Існуюче “Укриття” нестабільне та несейсмостійке. Необхідні термінові заходи, варіант “не вживати ніяких заходів, тобто не робити нічого – неприпустимий”.

2. У зв’язку з високим рівнем радіації та реальним станом існуючих конструкцій довгострокова стабілізація “Укриття” вважається невиконаною. Конструкції існуючого “Укриття” не забезпечують можливості вилучення радіоактивних відходів, тривалість життя яких складає десятки тисяч років.

3. Необхідне будівництво нової захисної оболонки, яка дозволить здійснити демонтаж четвертого блоку.

4. Завдання проектування та будівництва другого укриття є надзвичайно складною, багатоплановою проблемою, яка охоплює як початкове очищення майданчика, так і вилучення радіоактивних відходів. До будівництва “Укриття-2” необхідна організація виробництва по переробці та сховищу відходів.

5. Україна не може самостійно забезпечити фінансування такого проекту. Це питання треба вважати критичним. Міжнародне співтовариство повинно продемонструвати своє бажання допомогти Україні вирішити проблеми, пов’язані з Чорнобильською аварією. Реальний вибір сьогодні – встановлення та підтримка політичної волі та фінансові гарантії на весь період реалізації проекту.

11 вересня 1995 року в Брюсселі відбулося засідання Європейської Комісії за участю делегації України для визначення та координації подальших спільних заходів на основі досліджень консорціуму «Alliance». Результатом цієї зустрічі стала угода, яку Європейська Комісія уклала з консорціумом «Alliance» та фірмою «Trischler und Partner GmbH» на розробку коротко- та довгострокових заходів. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України (№696-р від 14.11.95) функції замовника робіт по перетворенню “Укриття” на екологічно безпечну систему передані Держатому та ВО ЧАЕС.

Згідно з підписаним в грудні 1995 року “Меморандумом про взаєморозуміння між урядом України, урядами країн Великої сімки та Комісією Європейського Співтовариства про закриття Чорнобильської АЕС” в рамках проекту TACIS “Чорнобильський блок 4, Короткострокові та довгострокові заходи – Заходи 2+4” було розроблено Рекомендований Курс Дій, в якому були визначені потенційні короткострокові та довгострокові заходи і запропоновано комплекс першочергових заходів, який складається з наступних фаз:
Фаза 1. Стабілізація та інші короткострокові заходи.
Фаза 2. Підготовка до перетворення на екологічно безпечну систему.
Фаза 3. Перетворення на екологічно безпечну систему.

В проекті було виділено етап стабілізації, необхідність якого раніше розглядалась і українською стороною. Метою етапу стабілізації є зменшення потенційних ризиків об’єкта, захист навколишнього середовища від найбільш можливої події – руйнування будівельних конструкцій і пов’язаного з цим потужного викиду радіоактивного пилу.

Червень 1997 року. На засіданні Великої сімки прийнятий “План здійснення заходів на об’єкті “Укриття”” (SIP), розроблений в продовження робіт за проектом “Чорнобильський блок 4, Короткострокові та довгострокові заходи – Заходи 2+4” при взаємодії Комісії Євросоюзу (КЄС), України, США та групи міжнародних експертів. Цей план визначив основну концепцію, в тому числі - ряд кроків, спрямованих на приведення об’єкта “Укриття” до екологічно безпечного стану. Під час розробки плану ставились два головних завдання:
• забезпечення розробки детального плану робіт за раніше запропонованими рекомендаціями;
• розробка попередньої оцінки вартості, достатньої для забезпечення міжнародної фінансової підтримки, включаючи необхідні щорічні витрати.

В “Плані здійснення заходів на об’єкті “Укриття” для управління проектом та подальшої його реалізації у вигляді ключових рішень було визначено три етапи:
• підтвердження рішень щодо стабілізації, визначення ступеня можливості виконання раніше запропонованих робіт зі стабілізації, що включають забезпечення необхідного доступу до місць виконання робіт і захист персоналу при виконанні цих робіт всередині об’єкта “Укриття”;
• рішення щодо стратегії вилучення паливовмісних матеріалів (ПВМ), яке визначить оптимальний спосіб та термін вилучення ПВМ з обґрунтуванням витрат та ступеню можливості виконання;
• рішення щодо стратегії створення оптимальної локалізуючої оболонки, яке визначить її функції. На основі цього рішення та стратегії вилучення ПВМ буде розроблено концептуальний проект, який підтвердить рішення зі стабілізації, захисту та необхідності локалізуючої оболонки.

20 листопада 1997 року в Нью-Йорку відбулась конференція країн-донорів, які взяли зобов’язання щодо виділення коштів на реалізацію даного плану до спеціально створеного Чорнобильського Фонду “Укриття” (ЧФУ). Управління Фондом було доручено Європейському Банку Реконструкції та Розвитку (ЄБРР). На конференції також було підписано угоду між Україною та ЄБРР щодо діяльності Фонду (“Рамкова угода”).

4 лютого 1998 року Верховна Рада України ратифікувала “Рамкову угоду між Україною та ЄБРР щодо діяльності Чорнобильського Фонду “Укриття”.
20 квітня 1998 року підписано контракт з переможцем тендера на Консультанта Групи Управління Проектом SIP (ГУП). Їм став консорціум, до якого ввійшли компанії Bechtel (США), Battelle (США) та EDF (Франція).
З травня по листопад 1998 р. завершено тендерні процедури та підписано контракти між компанією “Енергоатом” та переможцями тендерів за пакетами А, В, С і Д першочергових проектів SIP.

Промислово-опалювальна котельня призначена для теплопостачання об'єктів Чорнобильської АЕС після остаточної зупинки енергоблоків. Вона виробляла гарячу воду та пару, що необхідні для роботи об'єктів із поводження з відпрацьованим ядерним паливом і радіоактивними відходами, обладнання і систем, що залишаються в експлуатації, а також для технологічних і адміністративних будівель і споруд.

У 1992-1993 роках проводилися роботи із будівництва нової котельні, однак через відсутність фінансування вони були зупинені. Починаючи з 1997 року проект завершення будівництва промислово-опалювальної котельні фінансувався за рахунок міжнародної допомоги (Міністерство енергетики США) і внеску України. Загальна вартість проекту становить­­­­­­­­­ 30 млільйонів доларів США. З них українська частина — 7,5 мільйонів.

Котельню здано в експлуатацію у червні 2001 року. З 2016 року вона не виробляє тепло. Її функції виконують більш економні індивідуальні електричні котли, що встановлені в окремих будівлях та приміщеннях майданчика Чорнобильської АЕС.