Аварія на енергоблоці № 4 Чорнобильської АЕС сталася 26 квітня 1986 року в 01 год. 23 хв. 40 с. за московським часом в ході проведення проектних випробувань однієї з систем забезпечення безпеки. Дана система безпеки передбачала використання механічної енергії обертання турбогенераторів (так званого вибігу), що зупиняються, для вироблення електроенергії в умовах накладення двох аварійних ситуацій.
Проектне Завдання на будівництво 1-ої черги Чорнобильської АЕС було розроблене Уральським відділенням інституту "Теплоенергопроект" Міненерго СРСР і затверджене розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 14 грудня 1970 року.
Подальші стадії проектування Наказом Міненерго СРСР були доручені інституту "Гідропроект". Науковим керівником проекту був призначений Інститут атомної енергії ім. Курчатова (ИАЭ), а головним конструктором - Науково-дослідний і конструкторський інститут енерготехніки (НИКИЭТ) Міністерства середнього машинобудування СРСР.
Розробку проекту реакторного відділення і інших радіаційно-небезпечних допоміжних споруд здійснював Всесоюзний науково-дослідний і проектний інститут енергетичних технологій (ВНИИПИЭТ) Мінсередмашу СРСР.
28 травня 1969 р. прийнята постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР про затвердження кошторисно-фінансового розрахунку на будівництво першочергових об'єктів Чорнобильської державної районної електростанції (ДРЕС).
Розробка проектного завдання на будівництво Чорнобильської АЕС потужністю 2000 МВт була доручена Уральському відділенню інституту "Теплоелектропроект". Проектне завдання, затверджене Міненерго СРСР 29.09.67г., було розроблено в трьох варіантах: - із застосуванням реактора РВПК (реактор великої потужності канальний)-1000; - із застосуванням газографітового реактора РК-1000; - із застосуванням реактора ВВЕР-1000. Згідно проектного завдання техніко-економічні показники першого варіанту були найнижчими, але стан розробок і можливість поставок устаткування - найбільш сприятливими.
Відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 29.09.1966 р. в 1966-1977 рр. був затверджений план введення в дію енергетичних потужностей у розмірі 11,9 млн кВт, у тому числі на АЕС з реакторами РВПК-1000 у розмірі 8 млн кВт. Головною атомною станцією була затверджена Ленінградська АЕС.
У південній частині Об'єднаної енергетичної системи країни планувалося будівництво атомної станції, яка повинна забезпечити електроенергією Центральний енергетичний район. Цей район включав 27 областей Української РСР і Ростовської області з населенням 53 млн чол. Передбачалося, що заплановане будівництво АЕС дозволило б збільшити споживання електроенергії у вказаних районах майже в 3,5 рази.