Аварія на енергоблоці № 4 Чорнобильської АЕС сталася 26 квітня 1986 року у ході проведення проектних випробувань однієї з систем забезпечення безпеки.
Дана система безпеки передбачала використання залишкової енергії обертання турбогенераторів, що зупиняються, для вироблення електроенергії в умовах двох одночасних аварійних ситуацій.
Ситуація №1 — повна втрата електропостачання АЕС, зокрема головних циркуляційних насосів і насосів системи аварійного охолоджування реактора;
Ситуація №2 — максимальна проектна аварія, яка в проекті розглядається як розрив трубопроводу великого діаметра циркуляційного контура реактора.
Проектом передбачалося, що при відключенні зовнішнього електроживлення, електроенергія, що виробляється турбогенераторами за рахунок залишкового обертання, подається для запусків насосів, що входять в систему аварійного охолоджування реактора. Це забезпечило б гарантоване охолодження реактора.
Окрім Чорнобильської, на жодні АЕС з реакторами РВПК-1000 після введення їх в експлуатацію, подібні проектні випробування не проводилися.
Випробування на 4-у енергоблоці було заплановано провести вдень 25 квітня 1986 року при тепловій потужності реактора 700 мВт, після чого реактор планувалося зупинити для проведення планових ремонтних робіт. Таким чином, випробування повинні були проводитися в режимі зниженої потужності, для якого характерні підвищена, щодо номінального, витрата теплоносія через реактор, незначний недогрів теплоносіїв до температури кипіння на вході в активну зону і мінімальний паровміст. Ці чинники мали прямий вплив на масштаб аварії.
О 1 годині 23 хвилини 04 секунди почалися випробування і чотири головні циркуляційні насоси почали працювати від залишкового обертання турбогенератора, у зв'язку з чим витрата води почала зменшуватися, а вміст пару рости.
О 1 годині 23 хвилини 43 секунди почалося стрімке зростання потужності, після чого пролунали вибухи. Реактор було зруйновано, а з його розвалу в атмосферу поступали величезні об'єми радіоактивних речовин. На енергоблоці № 4 почалася пожежа.
Ліквідація наслідків аварії почалася одразу у ніч аварії.
Впродовж декількох годин після руйнування 4-го енергоблока пожежним і персоналу ЧАЕС вдалося ліквідувати численні вогнища займань, що запобігло загрозі поширення пожежі на інші енергоблоки. Відразу після аварії були зупинені спочатку 3-й енергоблок, що знаходиться у одній будівлі з 4-м, а потім 1-й і 2-й енергоблоки.
27 квітня почалася засипка захисних матеріалів з гелікоптерів у розвал 4-го енергоблоку. Скинуті за неповні 2 тижні матеріали накрили центральний зал шаром завтовшки від 1 до 15 метрів, тим самим ізолювавши реактор від довкілля.
Одночасно з цим проводилися заходи по видаленню води з бассейна-барбатера і охолодженню активної зони реактора, поданням у неї рідкого азоту. Вода з бассейна-барбатера була видалена 6 травня. До цього часу експерти видали висновок про неможливість виникнення у зруйнованому реакторі ланцюгової реакції, що самопідтримується, а викид радіоактивних речовин в атмосферу скоротився в декілька тисяч разів.
27 квітня було повністю евакуйовано місто Прип'ять, що розташовано у 3 км від ЧАЕС. 2 травня було прийнято рішення про евакуацію населення з 30-км зони ЧАЕС та інших населених пунктів, що піддалися радіоактивному забрудненню. Згодом, до кінця 1986 року, із 188 населених пунктів (включаючи Прип'ять) було відселено близько 116 тисяч осіб.
Одразу ж після аварії постало питання про довгострокову консервацію 4-го енергоблоку шляхом будівництва споруди, яка б обмежила вихід радіоактивних речовин та іонізуючого опромінення за межі зруйнованого енергоблоку.
29 травня 1986 року для «захоронения 4-го енергоблоку ЧАЕС та споруд, що до нього відносяться» було прийнято рішення про будівництво об'єкту під назвою «Укриття 4-го блоку ЧАЕС».
Будівельні конструкції об’єкта «Укриття» — це поєднання «старих» конструкцій зруйнованого енергоблоку № 4 та «нових» конструкцій, споруджених після аварії. Основу фізичних бар’єрів складають зовнішні захисні конструкції, споруджені після аварії: каскадна стіна, контрфорсні стіни, покриття над реакторним блоком, деаераторною етажеркою і машинним залом. Відносно уцілілі конструкції енергоблоку № 4 створюють опорний контур, на який спираються несучі елементи покриття над реакторним блоком і деаераторною етажеркою.
Завдяки такому поєднанню була створена унікальна споруда, будівельні конструкції якої виконують надзвичайно важливу функцію фізичного бар’єру на шляхах виходу радіоактивних речовин та іонізуючого випромінювання у навколишнє середовище.
Над будівництвом об'єкту «Укриття» працювало близько 90 000 осіб. Його спорудили у рекордно короткий термін — 206 діб.
Будівництво об’єкта «Укриття» у надзвичайно складній радіаційній обстановці вимагало розробки та впровадження таких організаційних і технологічних рішень, які б максимально забезпечували радіаційний захист будівельного персоналу.
Основні заходи з радіаційного захисту персоналу полягали у здійсненні радіаційного обстеження зон проведення робіт, використанні різноманітних засобів екранування та застосуванні дистанційних технологій виконання робіт у найбільш радіаційно небезпечних умовах.
Надзвичайно ефективною була технологія монтажу з використанням укрупнених конструкцій, які збирались у «чистій» зоні та допускали дистанційний монтаж. Конструкції проектувались з вузлами обпирання і з’єднання, що не потребували виконання операцій, пов'язаних з присутністю людей безпосередньо у зоні монтажу.
У процесі будівництва об’єкта «Укриття» було укладено близько 345 тисяч кубічних метрів бетону та змонтовано 7 тисяч тон металевих конструкцій. Крім будівельно-монтажних робіт був виконаний значний обсяг робіт із створення необхідних систем для безпечної експлуатації об’єкта «Укриття» (вентиляція, енергопостачання, система пожежогасіння, системи контролю та інші).
30 листопада 1986 року був підписаний акт Державної комісії про приймання на технічне обслуговування об'єкта «Укриття».
Однак об’єкт «Укриття» не був створений у відповідності з правилами і нормами проектування, будівництва, введения в експлуатацію і експлуатації. Його будівельні конструкції не відповідають вимогам нормативно-технічних документів з безпеки в частині структурної цілісності та надійності і мають невизначений строк експлуатації. Все це вимагає постійного спостереження за станом конструкцій об’єкта «Укриття», важливих для безпеки, і втручання при виникненні загрози небезпечного відхилення їх стану від стабільного. Тому одразу ж після закінчення будівництва об’єкта «Укриття» були розпочаті і продовжуються дослідження стану його будівельних конструкцій і реалізація невідкладних заходів з їх підсилення.
3 часом, у 90-х роках, була розроблена та реалізується стратегія перетворення об'єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему.
